Обовязки пацієнтів
1)Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 10 (п. «а»), 32].
«Громадяни України зобов’язані піклуватись про своє здоров’я та здоров’я дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян» (п. «а» ст. 10).
2) Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [стаття 286 (ч. 4)].
«Фізична особа може бути зобов’язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством».
Основи законодавства України про охорону здоров’я: ЗаконУкраїни від 19.11.1992 р. [статті 10 (п. «б»), 30, 31].
«Громадяни України зобов’язані, у передбачених законодавством випадках, проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення» (п. «б» ст. 10).
«Обов’язкові медичні огляди:
З метою охорони здоров’я населення організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих» (ст. 31).
3) Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 10 (п. «в»), 37].
«Громадяни зобов’язані вживати передбачених Законом України «Про екстрену медичну допомогу» заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані». (п. «в» ст. 10). « Медичні працівники зобов'язані невідкладно надавати необхідну медичну допомогу у разі виникнення невідкладного стану людини.Організація та забезпечення надання екстреної медичної допомоги громадянам та іншим особам здійснюються відповідно до Закону України "Про екстрену медичну допомогу". Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної ситуації брали участь у рятуванні людей і сприяли наданню медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, безоплатне лікування та відшкодування моральної та майнової шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну.За несвоєчасне і неякісне забезпечення необхідною медичною допомогою, що призвело до тяжких наслідків, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.» (ст. 37).
4) Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон
України від 19.11.1992 р. [стаття 34 (ч. 3, 4)].
У ст. 34 Основ закріплено обов’язок пацієнта через право лікаря, а саме: «Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров’ю населення. Лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму».
5) Конституція України від 28.06.1996 р. [стаття 29 (ч. 1)].
«Кожна особа має право на… особисту недоторканність».
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [стаття 284 (ч. 5)].
«У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника».
Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [стаття 43 (ч. 2)].
Права пацієнтів.
1)Конституція України від 28.06.1996 р. [стаття 49 (ч. 1, 2)].
«Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних й оздоровчо-профілактичних програм» (ч. 2)
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [статті 283, 286 (ч. 4)].
Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 3 (ч. 1), 4 (п. 7), 6, 10 (п. «а», «б»), 31, 32, 35-1, 42, 43 (ч. 1), 53, 78 (п. «а»)].
Зокрема, згідно зі ст. 4, до принципів охорони здоров’я належить попереджувально- профілактичний підхід до охорони здоров’я. У ст. 6 гарантовано право на охорону здоров’я, що, зокрема, передбачає право на санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де проживає громадянин, кваліфіковану медикосанітарну допомогу.
«Держава сприяє утвердженню здорового способу життя населення шляхом …організації медичного, екологічного і фізичного виховання … створення необхідних умов, в тому числі медичного контролю, для … розвитку мережі лікувально-фізкультурних закладів, профілакторіїв та інших оздоровчих закладів…» (ч. 1 ст. 32).
Відповідно до ст. 42, медичне втручання – застосування методів… профілактики, пов’язаних із впливом на організм людини, – допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров’ю пацієнта.
2) Європейська хартія прав пацієнтів Стаття 2. Право на доступність
«Кожен має право на доступність медичних послуг, в яких він / вона потребує за станом здоров'я.
Медичні служби повинні гарантувати рівний доступ для всіх без дискримінації за ознаками наявності фінансових ресурсів, місця проживання, виду захворювання або часу звернення за допомогою ».
Б) Конституція і закони України
Конституція України від 28.06.1996 р. [стаття 49 (ч. 1, 3)].
«Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування» (ч. 1 ст. 49). «Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування» (ч. 3 ст. 49).
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [статті 283, 284].
«Фізична особа має право на охорону її здоров'я» (ч. 1 ст. 283).
Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 4 (ч. 4), 6].
До принципів охорони здоров'я, серед інших, відносяться рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я (ч. 4 ст. 4).
3)Конституція України від 28.06.1996 р. [статті 32 (ч. 3), 34].
«Кожний громадянин має право знайомитись в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею» (ч. 3 ст. 32).
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [статті 285, 302].
«Право на інформацію про стан свого здоров’я:
Повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються здоров’я.
Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров’я дитини або підопічного.
Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров’я фізичної особи, обмежити їх ознайомлення з окремими медичними документами.
У разі смерті фізичної особи члени її сім’ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду» (ст. 285).
Стаття 302.» Право на інформацію»
1. Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.
Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування.
Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.
Ст. 39 ЗУ Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 № 2801-XII
Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров'я. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров'я дитини або підопічного. Медичний працівник зобов'язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я. Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров'я або погіршити стан здоров'я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров'я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами. У разі смерті пацієнта члени його сім'ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду. { Стаття 39 в редакції Закону N 997-V від 27.04.20
Про психіатричну допомогу: Закон України від 22.02.2000 р. [статті 6 (ч. 2), 26].
«Право на одержання і використання конфіденційних відомостей про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги має сама особа чи її законний представник».
4) а) Конституція і закони України
Конституція України від 28.
06.1996 р. [стаття 29 (ч. 1)].
«Кожен має право на ... особисту недоторканність ».
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [стаття 284 (ч. 5)].
«У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), «Розглянувши заяву про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, суд ухвалює рішення ... Рішення про задоволення заяви є підставою для обов'язкової госпіталізації або для подальшого лікування особи в протитуберкульозному закладі протягом встановленого законом строку »(ст. 286).
Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 р. [стаття 43 (ч. 2)].
Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя: Закон України від 24.02.1994 р. [стаття 28 (ч. 2)
Статья 43. Закона України Основи законодавства України про охорону здоров'я
Згода на медичне втручання
Згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників. { Частина перша статті 43 в редакції Закону N 1489-III ( 1489-14 ) від 22.02.2000, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007, N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.
{ Частина друга статті 43 в редакції Закону N 5081-VI ( 5081-17 ) від 05.07.2012 }
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування. { Статтю 43 доповнено частиною згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування.
5) Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [статті 284 (ч. 2), 633].
«Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій» (ч. 2 ст. 284).
«Публічним є договір, у якому одна сторона – підприємець – взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо)» (ч. 1 ст. 633).
Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 6 (п. «д»), 34 (ч. 2), 36, 38].
У п. «д» ст. 6 визначено, що кожний громадянин України має право кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я.
«Лікуючий лікар обирається пацієнтом або призначається йому в установленому цими Основами порядку. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря» (ст. 34).
«Кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування, відповідно до його рекомендацій. Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим у будь-якому закладі охорони здоров’я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування» (ст. 38).
«Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець - взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо) »(ч. 1 ст. 633).
6) Конституція України від 28.06.1996 р. [статті 32 (ч. 1, 2), 34].
«Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини» (ст. 32).
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [статті 285 (ч. 4), 286].
«Право на таємницю про стан здоров’я:
Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел» (ст. 286).
Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 39-1, 40, 78 («г»)].
«Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта» (ст. 39-1).
«Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта» (ст. 40)..
7) Конституція України від 28.06.1996 р. [стаття 49 (ч. 1)].
«Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування».
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [стаття 284 (ч. 1)].
«Фізична особа має право на надання їй медичної допомоги».
Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р. ред. від 30.09.2015 р. [статті 4 (п. 2 ч. 1), 6].
Відповідно до ч. 1 ст. 4, споживач має право, зокрема на належну якість продукції та обслуговування (п. 2).
У ст. 6 закріплено право споживачів на належну якість продукції (будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб).
Виконавець зобов’язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.
Виконавець на вимогу споживача зобов’язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції.
Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: Закон України від 05.04.2007 р.
Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 6 (п. «д»), 14-1, 33, ч. 2 ст. 34, ст. 35—35-5, ст. 78 (п. «а»)].
У ст. 6 передбачено право на кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров’я (п. «д»).
8) Конституція України від 28.06.1996 р. [стаття 49 (ч. 1)].
«Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування».
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [стаття 284 (ч. 1)].
«Фізична особа має право на надання їй медичної допомоги».
Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 42, 44].
«Медичне втручання допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров’ю пацієнта. Медичне втручання, пов’язане з ризиком для здоров’я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров’я пацієнта іншими методами неможливе. Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустимими, якщо вони відповідають сучасним науково обґрунтованим вимогам, спрямовані на відвернення реальної загрози життю та здоров’ю пацієнта, застосовуються за згодою інформованого про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта, а лікар вживає всіх належних у таких випадках заходів для відвернення шкоди життю та здоров’ю пацієнта» (ст. 42).
«У медичній практиці застосовуються методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, дозволені до застосування Міністерством охорони здоров’я України. Нові методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, можуть використовуватися в інтересах вилікування особи лише після отримання її письмової згоди. Щодо особи віком до 14 років (малолітньої особи) зазначені методи та засоби можуть використовуватися за наявності письмової згоди її батьків або інших законних представників, а щодо особи віком від 14 до 18 років – за її письмовою згодою та письмовою згодою її батьків або інших законних представників; щодо особи, цивільна дієздатність якої обмежується, – за її письмовою згодою та письмовою згодою її піклувальників; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, – за письмовою згодою її законного представника. При отриманні згоди на застосування нових методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, особі та (або) її законному представнику повинна бути надана інформація про цілі, методи, побічні ефекти, можливий ризик та очікувані результати» (ст. 44).
9) Конституція України від 28.06.1996 р. [стаття 28 (ч. 3)].
«Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам».
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [статті 281 (ч. 3, 7), 289 (ч. 4), 290].
«Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою. Клінічні випробування лікарських засобів проводяться відповідно до закону» (ч. 3 ст. 281). «Повнолітня жінка має право за медичними показаннями на штучне запліднення та перенесення зародка в її організм» (ч. 7 ст. 281).
Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 45, 47, 48, 51].
«Застосування медико-біологічних експериментів на людях допускається із суспільно корисною метою за умови їх наукової обґрунтованості, переваги можливого успіху над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров’я або життя, гласності застосування експерименту, повної інформованості і вільної згоди повнолітньої дієздатної фізичної особи, яка підлягає експерименту, щодо вимог його застосування, а також за умови збереження в необхідних випадках лікарської таємниці.
Забороняється проведення науково-дослідного експерименту на хворих, ув’язнених або військовополонених, а також терапевтичного експерименту на людях, захворювання яких не має безпосереднього зв’язку з метою досліду» (ст. 45).
«Застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими Міністерством охорони здоров’я України, за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці» (ст. 48).
10) Конституція України від 28.06.1996 р. [статті 3, 28 (ч. 2)].
«Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. 3).
«Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню» (ч. 2 ст. 28).
Цивільний кодекс Укра їни від 16.01.2003 р. [статт я 289 (ч. 2)].
Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 6, 8 (ч. 2), 35-4, 52].
Про затвердження Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року: Закон України від 23.12.2009 р.
Про затвердження Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки: Закон України від 19.02.2009 р.
11) Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 6 (п. «д» ч. 1), 35-1—35-5, 38 (ч. 1), 39 (ч. 3), 43 (ч. 3)].
У ст. 6 і 38 зазначено про вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря; а в ст. 39 передбачено право на медичну інформацію, зокрема, щодо мети проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогнозу можливого розвитку захворювання; в ст. 43 вказано на обов’язок лікаря пояснити, що відсутність згоди на медичне втручання може призвести до тяжких для пацієнта наслідків (тобто йдеться про окремі аспекти права на індивідуальний підхід до лікування, що викристалізовуються через інші права пацієнта).
12) Статья 6. Закона України Про охорону праці
Права працівників на охорону праці під час роботи
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.
За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.
Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.
Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.
Ст. 40 ЗУ Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 № 2801-XII
Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.
13) Конституція України від 28.06.1996 р. [стаття 3 (ч. 1)].
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.[статті 22 (ч. 1), 23, 906, 1166 (ч. 1, 2), 1167 (ч. 1), 1168, 1195-1203, 1209].
«Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування» (ст. 22). «Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом» (ст. 23). «Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини» (ст. 1167). «Відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи:
Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю» (ст. 1168).
«Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо» (ч. 1 ст. 1195). Шкода,завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв’язку з втратою здоров’я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів» (ч. 3 ст. 1195).
14) Конституція України від 28.06.1996 р. [статті 28 (ч. 1, 2), 64, 68].
«Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню» (ст. 28) На конституційному рівні визначено, що право не бути підданим катуванню, жорстокому, нелюдському або такому , що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (ст.28) не може бути обмежено навіть в умовах надзвичайного або воєнного стану (ст. 64). У ст. 68 закріплено один з конституційних обов’язків, а саме: не посягати на права, свободи, честь і гідність інших людей.
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. [стаття 297].
«Право на повагу до гідності та честі:
1. Кожен має право на повагу до його гідності та честі.
2. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.
3. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі» (ст. 297).
15) Конституція України від 28.06.1996 р. [статті 21, 22 (ч. 2, 3), 24 (ч. 2)].
«Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (ст. 21).
«Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22).
«Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» (ст. 24).
Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. [статті 6 (п. «и»), 9].
У п. «и» ст. 6 передбачено право кожного громадянина на правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я.
«Обмеження прав громадян, пов’язані із станом їх здоров’я:
1. На підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно непридатними за станом здоров’я до професійної або іншої діяльності, пов’язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.
2. Застосування примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, обмеження прав інших громадян у вигляді примусового медичного огляду або примусової госпіталізації, а також у зв’язку з проведенням карантинних заходів допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законами України.
3. Рішення про обмеження прав громадян, пов’язані із станом їхздоров’я, можуть бути оскаржені в судовому порядку» (ст. 9).
Про психіатричну допомогу: Закон України від 22.02.2000 р. [стаття 9].
«Обмеження, пов’язані з виконанням окремих видів діяльності:
Особа може бути визнана тимчасово (на строк до п’яти років) або постійно непридатною внаслідок психічного розладу до виконання
окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для неї або оточуючих. З метою встановлення придатності особи до виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби) з особливими вимогами до стану її психічного здоров’я вона підлягає обов’язковому попередньому (перед початком діяльності) та періодичним (у процесі діяльності) психіатричним оглядам» (ст. 9).